Інструкція Моксифлоксацин-Дарниця розчин для інфузій 400 мг/250 мл флакон 250 мл

Склад

речовина, що діє: моксифлоксацин;

1 флакон (250 мл розчину) містить гідрохлориду моксифлоксацину 436 мг, що відповідає 400 мг моксифлоксацину;

допоміжні речовини: натрію хлорид, хлористоводнева кислота, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина жовтого кольору.

Теоретична осмолярність: 278 мОсмоль/л; рН 4,1 - 4,6.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні препарати для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів. Код ATX J01M А14.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Моксифлоксацин інгібує бактеріальні топоізомерази типу II (ДНК-гіраза та топоізомераза IV), необхідні для реплікації, транскрипції та репарації бактеріальної ДНК.

Фармакокінетика/фармакодинаміка

Здатність фторхінолонів знищувати бактерії безпосередньо залежить від їхньої концентрації. Фармакодинамічні дослідження фторхінолонів на тваринних моделях інфекційно-запальних захворювань та людей показують, що основним визначальним фактором ефективності є співвідношення між площею під фармакокінетичною кривою (AUC ₂₄ ) та мінімальною інгібуючою концентрацією (МІК).

Механізм резистентності

Резистентність до фторхінолонів може виникати внаслідок мутацій ДНК-гірази та топоізомерази IV. Інші механізми включають надмірну експресію ефлюксних насосів, непроникність та опосередкований протеїнами захист ДНК-гірази. Перехресна резистентність може очікуватися між моксифлоксацином та іншими фторхінолонами.

Механізми резистентності, характерні для антибактеріальних засобів, що належать до інших класів, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину.

Граничні значення

Клінічні МІК та граничні значення дискового дифузійного тесту моксифлоксацину згідно з EUCAST (Європейський комітет тестування антимікробної чутливості) (01.01.2012):

Таблиця 1

*Не пов'язані з видами граничні значення були визначені головним чином на основі співвідношення фармакокінетичних та фармакодинамічних даних та не залежать від МІК для окремих видів. Ці дані використовуються для видів, що не мають індивідуально визначених граничних значень і не застосовуються для видів, у яких інтерпретаційні критерії підлягають визначенню.

Мікробіологічна чутливість

Поширеність отриманої резистентності виділених видів може змінюватись в залежності від місцевості та часу, тому необхідна локальна інформація про резистентність, особливо при лікуванні важких інфекцій. У разі потреби слід звернутися за консультацією до фахівців, коли місцева поширеність резистентності набула такого рівня, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні щодо деяких видів інфекцій, є сумнівною.

Фармакокінетика.

Всмоктування та біодоступність

Після одноразової інфузії препарату в дозі 400 мг протягом 1 години максимальна концентрація (C _max ) препарату досягається в кінці інфузії і становить приблизно 4,1 мг/л, що більше приблизно на 26% від цього показника при застосуванні препарату перорально (3,1 мг/л). Показник AUC становить приблизно 39 мг/год/л після внутрішньовенного введення, що незначною мірою перевищує цей параметр при застосуванні препарату перорально (35 мг/год/л); абсолютна біодоступність становить приблизно 91%. При внутрішньовенному введенні моксифлоксацину немає необхідності в корекції доз відповідно до віку або статі пацієнтів. Фармакокінетика лінійна в діапазоні 50-200 мг для одноразової пероральної дози, до 600 мг для одноразової внутрішньовенної дози та до 600 мг для застосування 1 раз на добу протягом 10 днів.

Розподіл

Моксифлоксацин швидко розподіляється у позасудинному просторі. Об'єм розподілу у рівноважному стані (Vss) становить приблизно 2 л/кг. За результатами досліджень in vitro та ex vivo, зв'язування з білками становить приблизно 40-42% незалежно від концентрації препарату. Моксифлоксацин переважно зв'язується з альбуміном сироватки крові.

Максимальні концентрації 5,4 мг/кг та 20,7 мг/л (середні геометричні значення) спостерігалися у слизовій оболонці бронхів та рідини епітеліальної устілки відповідно через 2,2 години після перорального прийому дози. Підходяща C _max в альвеолярних макрофагах становила 56,7 мг/кг. У рідині шкірних бульбашок концентрація 1,75 мг/л спостерігалася через 10 год. після введення. Профіль «вільна концентрація – час» для інтерстиціальної рідини аналогічний профілю для плазми крові з досягненням максимальної вільної концентрації 1,0 мг/л (середнє геометричне значення) приблизно через 1,8 години після внутрішньовенного введення препарату.

Метаболізм

Моксифлоксацин підлягає біотрансформації II фази та виводиться з організму нирками (близько 40%), а також з калом/жовчю (близько 60%) як у незміненому стані, так і у вигляді сульфосполук (М1) та глюкуронідів (М2). M1 і M2 є метаболітами, релевантними тільки для людини, вони мікробіологічно неактивні.

У ході досліджень in vitro та клінічних досліджень фази I не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами, що задіяні у біотрансформації фази I, включаючи ферменти системи цитохрому Р450. Ознак окисного метаболізму немає.

Висновок

Період напіввиведення моксифлоксацину із плазми становить близько 12 годин. Середній загальний кліренс після введення 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Після введення в дозі 400 мг виведення препарату із сечею у незміненому вигляді становило приблизно 22%, з калом – 26%. Виведення дози (незміненого препарату та метаболітів) становило приблизно 98% після внутрішньовенного введення лікарського засобу. Нирковий кліренс становить приблизно 24-53 мл/хв і свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препарату з нирок. Супутнє моксифлоксацину введення ранитидину та пробенециду не змінює нирковий кліренс вихідного лікарського засобу.

Ниркова недостатність

Не виявлено суттєвих змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів з порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів із кліренсом креатиніну > 20 мл/хв/1,73 м ² ). Зі зниженням функції нирок концентрація метаболіту М2 (глюкуроніду) збільшується майже в 2,5 рази (з кліренсом креатиніну <30 мл/хв/1,73 м2 ⁾ .

Порушення функції печінки

Дані досліджень фармакокінетики, проведених за участю пацієнтів із печінковою недостатністю (класи А, В за класифікацією Чайлда-П'ю), не дозволяють остаточно визначити, чи є якісь відмінності у показниках пацієнтів з порушеннями функції печінки та здорових добровольців. Порушення функції печінки було пов'язане з більшою експозицією М1 у плазмі крові, тоді як експозиція вихідної лікарської речовини була аналогічна експозиції у здорових добровольців. Достатнього досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із порушенням функції печінки немає.

Доклінічні дані з безпеки

У традиційних дослідженнях застосування повторних доз моксифлоксацину було виявлено гематологічну токсичність та гепатотоксичність у тварин. Відзначалося токсичне впливом геть ЦНС. Ці ефекти спостерігалися після введення високих доз моксифлоксацину або після тривалого застосування.

Високі пероральні дози у тварин (≥60 мг/кг), на фоні яких концентрація у плазмі крові становила ≥20 мг/л, призводили до змін показників електроретинограми, а в окремих випадках – атрофії сітківки.

Після введення системна токсичність найбільш виражена при введенні моксифлоксацину шляхом болюсних ін'єкцій (45 мг/кг) і не спостерігалася при введенні моксифлоксацину (40 мг/кг) шляхом повільних інфузій протягом 50 хвилин.

Після інтраартеріального введення спостерігалися запальні зміни з поширенням м'яких періартеріальних тканин, що свідчить про те, що необхідно уникати інтраартеріального введення моксифлоксацину.

Моксифлоксацин виявився генотоксичним при тестах in vitro з використанням бактерій або клітин ссавців. У дослідженнях in vivo не спостерігалася генотоксичності, незважаючи на застосування дуже високих доз моксифлоксацину. Моксифлоксацин не виявив канцерогенної дії у дослідженні канцерогенезу у тварин.

В умовах in vitro моксифлоксацин у високих концентраціях впливав на електрофізіологічні параметри серцевої діяльності, що могло спричинити подовження інтервалу QT.

Після введення моксифлоксацину тваринам у дозі 30 мг/кг шляхом інфузій тривалістю 15, 30 або 60 хвилин відзначалася залежність ступеня подовження інтервалу QT від швидкості інфузії: чим коротшим був час інфузії, тим більш вираженим було подовження інтервалу QT. Подовження інтервалу QT не спостерігалося при введенні дози 30 мг/кг інфузією тривалістю 60 хвилин.

Під час вивчення впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію тварин доведено, що моксифлоксацин проникає через плаценту. Досліди на тваринах не виявили тератогенну дію моксифлоксацину або порушення фертильності після його застосування. У тварин спостерігалося незначне збільшення частоти випадків вад розвитку хребта та ребер, але тільки при застосуванні дози (20 мг/кг внутрішньовенно), яка асоціювалася з сильним токсичним впливом на організм матері. Спостерігалося збільшення кількості випадків переривання вагітності у тварин на фоні терапевтичної концентрації у плазмі, передбаченої при застосуванні у людини.

Відомо, що хінолони, у тому числі моксифлоксацин, викликають ураження хрящів великих діартродіальних суглобів у статевозрілих тварин.

Показання

Нешпитальна пневмонія.

Ускладнені інфекційні захворювання шкіри та придатків шкіри.

Моксифлоксацин слід застосовувати лише тоді, коли застосування інших антибактеріальних препаратів, які зазвичай рекомендуються для початкового лікування цих інфекцій, недоцільно.

Необхідно звернути увагу на офіційні інструкції щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

Протипоказання

• Гіперчутливість до моксифлоксацину, інших антибіотиків групи хінолонів або будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
• Період вагітності або годування груддю (див. розділ Застосування у період вагітності або годування груддю).
• Дитячий вік (до 18 років).
• Захворювання/патологія сухожилля в анамнезі, пов'язаних із застосуванням хінолонів.

Під час доклінічних та клінічних досліджень після введення моксифлоксацину відмічалися зміни електрофізіологічних параметрів серцевої діяльності, що виявлялися подовженням інтервалу QT. З цієї причини моксифлоксацин протипоказаний пацієнтам з:

• уродженим або набутим подовженням інтервалу QT;
• порушенням балансу електролітів, особливо у разі некоректованої гіпокаліємії;
• клінічно значущою брадикардією;
• клінічно значимої серцевої недостатністю зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка;
• симптоматичної аритмії в анамнезі

Моксифлоксацин не можна одночасно застосовувати з препаратами, що подовжують інтервал QT (див. також розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Через недостатній клінічний досвід застосування моксифлоксацину протипоказаний пацієнтам з порушеннями функції печінки (клас С за класифікацією Чайлда-П'ю) та підвищенням рівня трансаміназ у п'ять разів і більше.

Особливі заходи безпеки

Один флакон призначений винятково для одноразового застосування. Невикористаний розчин підлягає утилізації.

Встановлено, що наступні розчини сумісні з розчином для інфузій 400 мг моксифлоксацину: вода для ін'єкцій; розчин хлориду натрію 0,9%; розчин глюкози 5%, 10%, 40%; розчин Рінгера; складні розчини лактату натрію (розчин Хартмана, лактатний розчин Рінгера)

Інфузійний розчин моксифлоксацину не слід вводити разом із іншими препаратами.

Не застосовувати препарат за наявності видимих твердих домішок або при помутнінні розчину.

При зберіганні в прохолодному місці можливе випадання осаду, що розчиняється, при кімнатній температурі, тому не рекомендується зберігати інфузійний розчин при температурі нижче 15 °C.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Взаємодія з лікарськими засобами

Не можна виключити адитивний ефект моксифлоксацину та інших лікарських засобів, які можуть спричинити подовження інтервалу QTс. Цей ефект може призвести до розвитку шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу пірует. З цієї причини застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із зазначених лікарських засобів протипоказане (див. також розділ «Протипоказання»):

• антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• антипсихотичні препарати (наприклад, фенотіазини, пімозиди, сертиндоли, галоперидоли, сультоприди);
• трициклічні антидепресанти;
• деякі протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин IV, пентамідин, протималярійні препарати, зокрема галофантрин);
• деякі антигістамінні препарати (терфенадин, астемізол, мізоластин);
• інші лікарські засоби (цизаприд, вінкамін IV, беприділ, дифеманіл).

Моксифлоксацин слід обережно приймати пацієнтам, які застосовують препарати, які можуть знижувати рівень калію (наприклад, петлеві та тіазидні діуретики, проносні засоби та клізми (у високих дозах), кортикостероїди, амфотерицин В), або препарати, пов'язані з клінічно значущим брадикардом. .

Після багаторазового застосування моксифлоксацину у здорових добровольців спостерігалося збільшення Сmax _{дигоксину} приблизно на 30% без впливу на AUC або вказану криву.

Під час досліджень за участю добровольців, хворих на діабет, одночасне застосування моксифлоксацину перорально та глібенкламіду призводило до зниження Cmax _{глібенкламіду} в плазмі крові приблизно на 21%. Комбінація глібенкламіду з моксифлоксацином теоретично може спровокувати розвиток незначної короткочасної гіперглікемії. Однак зафіксовані зміни фармакокінетики глібенкламіду не викликали зміни параметрів фармакодинаміки (рівень глюкози у крові, рівень інсуліну). Отже, клінічно значущої взаємодії між моксифлоксацином та глібенкламідом немає.

Зміна значення міжнародного нормалізованого відношення (МНО).

Повідомлялося про велику кількість випадків збільшення активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримували протимікробні засоби, особливо фторхінолони, макроліди, тетрацикліни, котримоксазол та деякі цефалоспорини. Факторами ризику є інфекційні захворювання та запальний процес, вік та стан пацієнта. У цьому важко встановити, чим саме викликані зміни МНВ: інфекцією чи лікуванням. Як запобіжний засіб можна частіше перевіряти МНВ. За потреби слід провести належну корекцію дози перорального коагулянту.

У клінічних дослідженнях для нижченаведених речовин було доведено відсутність клінічно значущої взаємодії з моксифлоксацином: ранітидин, пробенецид, пероральні контрацептиви, кальцієві добавки, морфін при парентеральному введенні, теофілін, циклоспорин або ітраконазол.

Дослідження in vitro із використанням ферментів цитохрому Р450 людини підтвердили ці результати. Таким чином, метаболічна взаємодія через ферменти цитохрому Р450 є малоймовірною.

Взаємодія з їжею

Моксифлоксацин не виявляє клінічно значущої взаємодії з їжею, включаючи молочні продукти.

Особливості застосування

Слід уникати застосування моксифлоксацину пацієнтам із серйозними побічними реакціями в анамнезі після застосування лікарських засобів, що містять хінолони або фторхінолони (див. розділ «Побічні реакції»). Лікування таких пацієнтів моксифлоксацином слід розпочинати лише за відсутності альтернативної терапії та після ретельної оцінки співвідношення переваги/ризику (див. також розділ «Протипоказання»).

Переваги лікування моксифлоксацином, особливо у разі неважких інфекцій, необхідно оцінювати, беручи до уваги інформацію, що міститься в цьому розділі.

Подовження інтервалу QTс та клінічні умови, за яких можливе подовження інтервалу QTс

Встановлено, що моксифлоксацин у окремих пацієнтів призводить до продовження інтервалу QTс на електрокардіограмі (ЕКГ). Ступінь подовження інтервалу QT може збільшуватися зі збільшенням концентрації препарату в плазмі при швидкій інфузії. Тому слід дотримуватись рекомендацій щодо тривалості інфузії, яка повинна становити не менше 60 хвилин, і не перевищувати внутрішньовенної 400 мг 1 раз на добу. Докладніше див. у розділах "Протипоказання" та "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій".

Терапію моксифлоксацином припиняють при появі симптомів, які можуть бути пов'язані з серцевою аритмією незалежно від того, чи це підтверджується результатами ЕКГ.

Моксифлоксацин слід обережно застосовувати пацієнтам зі станом, що викликає розвиток аритмії (наприклад, гостра ішемія міокарда), оскільки такі хворі мають підвищений ризик виникнення шлуночкової аритмії (включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу пірует) та зупинки серця (див. також розділи). "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій"). Необхідно обережно застосовувати моксифлоксацин пацієнтам, які застосовують лікарські засоби, які можуть знижувати рівень калію (див. також розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам, які отримують лікарські засоби, які пов'язують із клінічно значущою брадикардією (див. також розділ «Протипоказання»).

У жінок і пацієнтів похилого віку може спостерігатися велика чутливість до дії препаратів, що викликають подовження інтервалу QTс, таких як моксифлоксацин, тому такі хворі вимагають особливої уваги.

Підвищена чутливість/алергічні реакції

Повідомлялося про випадки розвитку гіперчутливості та алергічних реакцій після першого застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. Анафілактичні реакції можуть набувати форми небезпечного для життя шоку навіть після першого застосування препарату. При клінічному прояві тяжких реакцій гіперчутливості необхідно припинити застосування моксифлоксацину та розпочати відповідне лікування (наприклад, терапію шоку).

Тяжкі порушення функції печінки

При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що може спричиняти розвиток печінкової недостатності (включаючи летальні випадки) (див. «Побічні реакції»). У разі виникнення симптомів фульмінантного гепатиту, таких як астенія, що швидко розвивається, супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією, пацієнтам рекомендується проконсультуватися з лікарем перед продовженням лікування.

У разі ознак порушення функції печінки необхідно провести дослідження функції печінки.

Тяжкі шкірні реакції

При застосуванні моксифлоксацину (див. розділ «Побічні реакції») повідомлялося про випадки тяжких шкірних реакцій, включаючи токсичний епідермальний некроліз, (також відомий як синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона та гострий генералізований екзантематозний пустульоз, який міг бути пустельним. . При призначенні лікарського засобу пацієнтів слід попереджати про ознаки та симптоми тяжких реакцій шкіри та ретельно спостерігати за ними. При появі ознак і симптомів, що свідчать про такі реакції, моксифлоксацин слід негайно відмінити та розглянути альтернативне лікування. Якщо при терапії моксифлоксацином у пацієнта розвинулися тяжкі реакції шкіри, такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз або гострий генералізований екзантематозний пустульоз, лікування моксифлоксацином у пацієнта в жодному разі не слід відновлювати.

Пацієнти, схильні до розвитку судом

Відомо, що хінолони можуть викликати судоми. Слід з обережністю призначати їх пацієнтам з порушенням ЦНС або іншими факторами ризику, які можуть спричинити виникнення судом або знижувати судомний поріг. При появі судом необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів.

Тривалі, інвалідизують та потенційно незворотні серйозні побічні реакції

Повідомлялося про рідкісні випадки тривалих (протягом місяців або років), що інвалідизують та потенційно незворотних серйозних побічних реакцій, які впливали на різні, іноді кілька систем організму (скелетно-м'язову, нервову, психічну та органів чуття) у пацієнтів, які застосовували хінолони та фторхінолони, незалежно від віку пацієнта та наявних факторів ризику. Слід негайно припинити застосування моксифлоксацину у разі розвитку перших симптомів серйозної побічної реакції, пацієнтам слід порадити звернутися за консультацією до лікаря.

Периферична нейропатія

У пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, були зареєстровані випадки сенсорної або сенсомоторної полінейропатії, що призводить до парестезії, гіпестезії, дизестезії або слабкості. Пацієнтам, які застосовують моксифлоксацин, рекомендується повідомляти лікаря про розвиток у них таких симптомів нейропатії, як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, перш ніж продовжувати лікування, для запобігання розвитку потенційно незворотного стану (див. «Побічні реакції»).

Реакції з боку психіки

Психічні реакції можуть виникати навіть після першого застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. У окремих випадках депресія чи психічні реакції прогресували до розвитку суїцидальних думок і проявів самоагресії, як спроби самогубства (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо у пацієнта розвиваються такі реакції, лікування моксифлоксацином слід припинити та вжити відповідних заходів. Слід бути обережними, призначаючи моксифлоксацин пацієнтам з психічними захворюваннями, у тому числі в анамнезі.

Діарея, асоційована із застосуванням антибіотиків, включаючи коліт

Випадки діареї, асоційованої із застосуванням антибіотиків (AАД), та коліту, асоційованого із застосуванням антибіотиків (AАК), включаючи псевдомембранозний коліт та діарею, асоційовану з Clostridium difficile, спостерігалися у зв'язку із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, у тому числі. Ступінь прояву цих явищ може коливатися від діареї легкого ступеня до коліту з летальним кінцем. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування моксифлоксацину розвивається важка діарея. При підозрюваному або підтвердженому AАД або AАК лікуванні із застосуванням протимікробних засобів, включаючи моксифлоксацин, слід припинити та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. Крім цього, необхідно вжити відповідних заходів, спрямованих на контроль інфекції з метою зниження ризику її передачі. Пацієнтам, у яких розвивається тяжка діарея, протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику.

Пацієнти, хворі на тяжку міастенію.

Моксифлоксацин слід обережно застосовувати пацієнтам з тяжкою міастенією (myasthenia gravis), оскільки її симптоми можуть посилюватися.

Запалення сухожилля та розрив сухожиль

Під час терапії хінолонами та фторхінолонами можуть спостерігатися запалення та розриви сухожиль (особливо, але не обмежуючись, ахіллова сухожилля), іноді – двосторонні, що розвиваються навіть протягом 48 годин після початку лікування та можуть продовжуватись навіть протягом декількох місяців після припинення лікування (див. розділи "Протипоказання" та "Побічні реакції"). Ризик тендиніту та розриву сухожиль підвищується у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів з трансплантатами солідних органів та у пацієнтів, які отримують супутнє лікування кортикостероїдами. Тому слід уникати одночасного застосування цього лікарського засобу з кортикостероїдами.

При появі перших симптомів тендиніту (наприклад, хворобливого набрякання або запалення) застосування моксифлоксацину слід припинити та розглянути альтернативну терапію. Для пошкодженої кінцівки слід розпочати відповідне лікування (наприклад, іммобілізація). При розвитку симптомів тендинопатії не слід застосовувати кортикостероїди.

Аневризма та диссекція аорти та регургітація/недостатність серцевого клапана серця Епідеміологічні дослідження повідомляють про підвищений ризик аневризми та диссекції аорти, особливо у літніх пацієнтів, та регургітацію аортального та мітрального клапанів після застосування фторхінолонів. Повідомлялося про випадки аневризми та диссекції аорти, іноді ускладнених розривом (включаючи летальні випадки), та про регургітацію/недостатність будь-якого з клапанів серця у пацієнтів, які отримували фторхінолони (див. розділ «Побічні реакції»).

Отже, фторхінолони слід застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та після розгляду інших терапевтичних варіантів лікування пацієнтів з позитивним сімейним анамнезом аневризми або вродженим пороком серцевих клапанів, або у пацієнтів з існуючим діагнозом аневризми та/або диссекції аорти, або наявності інших факторів ризику або сприятливих умов:

• як і для аневризми та диссекції аорти, так і при регургітації/недостатності серцевого клапана (наприклад, порушення сполучної тканини, такі як синдром Марфана або синдром Елерса-Данлоса, синдром Тернера, хвороба Бехчета, гіпертонія, ревматоїдний артрит та інфекційний ендокардит).
• при аневризмі та диссекції аорти (наприклад, судинні розлади, такі як артеріїт Такаясу або гігантоклітинний артеріїт, або відомий атеросклероз, або синдром Шегрена) або додатково.
• при регургітації/нестачі серцевого клапана (наприклад, інфекційний ендокардит). Ризик аневризми та диссекції аорти та їх розрив може бути підвищений у пацієнтів, які одночасно одержують системні кортикостероїди.

У разі раптового абдомінального болю, болю в грудях чи спині пацієнти повинні негайно звернутися до лікаря за невідкладною допомогою.

Пацієнтам слід рекомендувати негайно звертатися за медичною допомогою при гострій задишці, новому нападі серцебиття або розвитку набряку живота або нижніх кінцівок.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Пацієнтам похилого віку, які мають порушення з боку нирок, слід обережно призначати моксифлоксацин, якщо вони не здатні підтримувати належний об'єм рідини в організмі, оскільки зневоднення збільшує ризик виникнення ниркової недостатності.

З боку органів зору

У разі погіршення зору або будь-якого впливу на органи зору необхідно негайно звернутися за консультацією до лікаря-офтальмолога (див. розділи «Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами» та «Побічні реакції»).

Дисглікемія

Як і при застосуванні всіх фторхінолонів, під час лікування моксифлоксацином повідомлялося про випадки відхилення від норми показників глюкози крові як у вигляді гіпоглікемії, так і у формі гіперглікемії (див. розділ «Побічні реакції»). Дисглікемія розвивалася переважно у пацієнтів похилого віку, хворих на діабет, які отримували одночасно з лікуванням моксифлоксацином пероральні гіпоглікемічні засоби (наприклад, сульфонілсечовину) або інсулін. Були повідомлення про випадки гіпоглікемічної коми. Хворим на цукровий діабет рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози в крові.

Профілактика реакцій фотосенсибілізації

При застосуванні хінолонів у пацієнтів реєструвалися реакції фотосенсибілізації. Однак за даними досліджень, при застосуванні моксифлоксацину існує ризик індукції реакцій фотосенсибілізації сонячного випромінювання або ультрафіолетового опромінення протягом лікування моксифлоксацином.

Пацієнти з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази

Пацієнти з недостатністю активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, а також пацієнти, у яких ця патологія є у спорідненому анамнезі, схильні до розвитку гемолітичних реакцій під час лікування хінолонами. Таким чином, моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю у цій категорії пацієнтів.

Запалення тканин у періартеріальній ділянці

Моксифлоксацин, розчин для інфузій, призначений виключно для внутрішньовенного застосування. Слід уникати інтраартеріального введення, оскільки у доклінічних дослідженнях за такого способу введення спостерігалося запалення тканин у періартеріальній ділянці.

Пацієнти зі специфічними ускладненими інфекціями шкіри та підшкірної клітковини.

Клінічна ефективність застосування моксифлоксацину при лікуванні важких інфекцій, пов'язаних з опіками, фасциту та інфікованої діабетичної стопи, що супроводжується остеомієлітом, не встановлена.

Вплив на біологічні тести

Моксифлоксацин може впливати на результати аналізу Mycobacterium spp. шляхом пригнічення мікобактеріального росту, що може призвести до помилково-негативних результатів у хворих, які приймають моксифлоксацин.

Пацієнти з інфекціями, спричиненими метицилінрезистентним золотистим стафілококом (MRSA)

Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених метицилінрезистентним Staphylococcus aureus (MRSA). За наявності підозри або підтвердження інфекції, спричиненої MRSA, необхідно розпочати лікування відповідним антибактеріальним препаратом (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Важлива інформація про допоміжні речовини.

Цей лікарський засіб містить 787 мг (приблизно 34 ммоль) натрію в одному флаконі, що містить 250 мл розчину для інфузій, що еквівалентно 39,35% максимальної добової дози натрію (2 г) згідно з рекомендаціями ВООЗ для дорослої людини. Тому, слід бути обережними при застосуванні пацієнтам, які дотримуються натрій-контрольованої дієти.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Безпека застосування моксифлоксацину під час вагітності у людини не вивчена. Результати досліджень тварин вказують на репродуктивну токсичність (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Потенційного ризику для людини не встановлено. Враховуючи експериментально встановлений ризик шкідливого впливу фторхінолонів на хрящі, що несуть основне навантаження, у статевозрілих тварин і зважаючи на розвиток оборотних уражень суглобів у дітей, які отримували лікування деякими фторхінолонами, моксифлоксацин не слід призначати вагітним жінкам.

Період годування груддю

Немає даних про застосування препарату під час годування груддю у жінок. За результатами доклінічних досліджень відомо, що невелика кількість моксифлоксацину проникає у грудне молоко. У зв'язку з відсутністю даних про вплив на немовлят і враховуючи експериментальний ризик шкідливого впливу фторхінолону на хрящі статевозрілих тварин, що несуть основне навантаження, годування груддю протипоказане під час лікування моксифлоксацином (див. розділ «Протипоказання»).

Фертильність

Дослідження на тваринах не вплинули на фертильність (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Дослідження впливу моксифлоксацину на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводились. Однак фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, викликаючи реакції з боку ЦНС (наприклад запаморочення, гостру тимчасову втрату зору) або гостру і короткочасну непритомність (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам рекомендується перевірити свою реакцію на моксифлоксацин перед тим, як керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Дозування

Рекомендований режим дозування 400 мг моксифлоксацину у вигляді інфузії 1 раз на день.

Початкова внутрішньовенна терапія може бути продовжена пероральним застосуванням таблеток моксифлоксацину 400 мг за наявності клінічних показань.

У процесі клінічних досліджень більшість пацієнтів переходили на пероральний шлях застосування моксифлоксацину протягом 4 днів (негоспітальна пневмонія) або 6 днів (ускладнені інфекційні захворювання шкіри та підшкірних тканин). Рекомендована загальна тривалість внутрішньовенного та перорального лікування становить 7–14 днів для негоспитальных пневмоній та 7–21 день для ускладнених інфекційних захворювань шкіри та підшкірних тканин.

Спосіб застосування

Препарат вводити внутрішньовенно у вигляді безперервної інфузії тривалістю не менше 60 хвилин (див. розділ «Особливості застосування»).

Не вставляти голку в не передбачені для цього місця полімерні флакони, а тільки в стерильні порти!

Для проведення інфузійного лікування слід дотримуватись наступного алгоритму:

1. Зняти захисну пластикову кришку з контролем першого відкриття (якщо є).
2. Зірвати захисний клапан № 1, як показано на рис. 1 та рис.2 (виробник може використовувати різні типи та матеріали для захисних клапанів).
3. Зняти голковий ковпачок і вставити в будь-який із спеціальних портів № 2 флакона з інфузійним лікарським засобом (див. рис. 1 та рис. 2).
4. Інший стерильний порт може використовуватися для введення в інфузійний флакон інших лікарських засобів (№ 4, див. рис. 3), або у разі недостатньої швидкості потоку для голки-повітропроводу (№ 4, див. рис. 3).
5. Підвісити флакон із розчином, використовуючи спеціальне кільце №3, розташоване на дні флакона (див. рис. 3).

За наявності показань розчин для інфузії можна вводити через Т-подібний катетер разом із сумісними інфузійними розчинами (див. розділ «Особливі заходи безпеки»).

Порушення функції нирок/печінки

Пацієнти, які мають порушення функції нирок від легкого до тяжкого ступеня, та пацієнти, які перебувають на хронічному діалізі, наприклад, ті, хто проходить гемодіаліз та тривалий амбулаторний перитонеальний діаліз, не потребують корекції дози (докладніше див. у розділі «Фармакологічні властивості»).

Щодо пацієнтів із порушеннями функції печінки немає достатньої інформації (див. розділ «Протипоказання»).

Інші особливі групи пацієнтів

Пацієнти похилого віку та хворі зі зниженою масою тіла не потребують корекції дози.

Діти.

У зв'язку з негативним впливом на хрящі молодих тварин (див. розділ "Фармакологічні властивості") застосування моксифлоксацину дітям (до 18 років) протипоказано (див. розділ "Протипоказання").

Ефективність та безпека застосування моксифлоксацину дітям та підліткам не встановлені (див. «Протипоказання»).

Передозування

Не рекомендується проводити спеціальні заходи після випадкового передозування. При передозуванні проводять симптоматичне лікування. Оскільки можливе подовження інтервалу QT, потрібний ЕКГ-моніторинг. Одночасне застосування активованого вугілля з дозою моксифлоксацину 400 мг, введеною перорально або внутрішньовенно, зменшує системну біодоступність лікарського засобу на 80% або 20% відповідно. Прийом активованого вугілля на початковій стадії абсорбції може бути ефективною профілактикою надмірного збільшення системної експозиції моксифлоксацину під час передозування після перорального прийому лікарського засобу.

Побічні ефекти

Нижченаведені побічні реакції спостерігалися в процесі клінічних досліджень і післяреєстраційний період застосування моксифлоксацину в дозі 400 мг на добу (тільки внутрішньовенна терапія, ступінчаста [внутрішньовенная/пероральна] і пероральна). Побічні реакції класифіковані за частотою.

Усі побічні реакції, крім нудоти і діареї, спостерігалися з частотою менше 3%.

Всі побічні реакції наведені за системою класів і органів та частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000 – < 1/100), рідко ( ≥ 1/10000 – < 1/1000), рідкісні (< 1/10 000), частота невідома (не можуть бути оцінені за наявними даними).

З боку органів зору*: рідко – порушення зору, включаючи диплопію та розмитість зору (особливо під час реакцій з боку центральної нервової системи) (див. розділ «Особливості застосування»); рідко – фотофобія; рідкісні – транзиторна втрата зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС) (див. розділи «Особливості застосування» та «Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами»), увеїть і гостра білатеральна трансілюмінація райдужної оболонки (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органів слуху та вестибулярного апарату*: рідко – дзвін у вухах, порушення слуху, включаючи глухоту (зазвичай оборотну).

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко – задишка (включаючи астматичний стан).

З боку шлунково-кишкового тракту: часто нудота, блювання, біль у шлунково-кишковому тракті та черевній порожнині, діарея; нечасто – зниження апетиту та зменшення вживання їжі, запор, диспепсія, флатуленція, гастрит, підвищення рівня амілази; рідко – дисфагія, стоматит, асоційований із застосуванням антибіотика коліт (включаючи псевдомембранозний коліт, який у поодиноких випадках асоційований з загрозливими для життя ускладненнями) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто підвищення рівня трансаміназ; нечасто – порушення функції печінки [включаючи підвищення рівня ЛДГ (лактатдегідрогенази)], підвищення рівня білірубіну, ГГТП (гаммаглутаміл-транспептидази), лужної фосфатази крові; рідко – жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний); рідкісні – фульмінантний гепатит, що може призвести до розвитку небезпечної життя печінкової недостатності (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто – дегідратація; рідко – порушення функції нирок (включаючи збільшення рівня азоту сечовини крові та креатиніну), ниркова недостатність (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку ендокринної системи: рідкісні синдроми неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ).

З боку обміну речовин, метаболізму: рідко – гіперліпідемія; рідко – гіперглікемія, гіперурикемія; рідкісні – гіпоглікемія, гіпоглікемічна кома.

З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; нечасто – парестезія/дизестезія, порушення смаку (включаючи агрезію у поодиноких випадках), сплутаність свідомості та втрата орієнтації, розлади сну (переважно інсомнія), тремор, вертиго, сонливість; рідко – гіпестезія, порушення нюху (включаючи втрату нюху), патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи розлад ходи внаслідок запаморочення чи вертиго), судомні напади (у тому числі grand mal напади) (див. розділ «Особливості застосування»), порушення уваги, розлад мови, амнезія, периферична нейропатія та полінейропатія; рідкісні – гіперестезія.

З боку психіки: рідко – реакції стривоженості, підвищення психомоторної активності/збудження; рідко – лабільність настрою, депресія (у поодиноких випадках із можливою самоагресією, що виявляється як суїцидальні ідеї/думки чи спроби самогубства), галюцинації, делірій; рідкісні – деперсоналізація, психотичні реакції (з можливою самоагресією, що виявляється як суїцидальні ідеї/думки чи спроби самогубства) – (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку серцево-судинної системи**: часто – подовження інтервалу QT у хворих з гіпокаліємією (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»); нечасто – подовження інтервалу QT (див. розділ «Особливості застосування»), посилене серцебиття, тахікардія, фібриляція передсердь, стенокардія, вазодилатація; рідко – шлуночкові тахіаритмії, непритомність (наприклад, гостра та короткострокова втрата свідомості), артеріальна гіпертензія, гіпотензія; рідкісні – неспецифічна аритмія, піруетна шлуночкова тахікардія (torsade de pointes) (див. розділ «Особливості застосування»), зупинка серця (див. розділ «Особливості застосування»), васкуліт.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, еозинофілія, подовження протромбінового часу/збільшення МНО; поодинокі – підвищення рівня протромбіну/зменшення МНО, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко – алергічні реакції (див. розділ «Особливості застосування»); рідко – анафілаксія, включаючи в окремих випадках шок, що загрожує життю (див. розділ «Особливості застосування»), алергічний набряк/ ангіоневротичний набряк, (включаючи набряк гортані, що потенційно загрожує життю (див. розділ «Особливості застосування»).

Інфекції та інвазії: часто суперінфекції, пов'язані з резистентними бактеріями або грибками, наприклад, оральний та вагінальний кандидоз.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – свербіж, висипання, кропив'янка, сухість шкіри; рідкісні – бульозні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (потенційно загрозливі для життя) – (див. розділ «Особливості застосування»); частота невідома – гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП).

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини*: рідко – артралгія, міалгія; рідко – тендиніт (див. розділ «Особливості застосування»), підвищення м'язового тонусу, судоми м'язів, м'язова слабкість; рідкісні – розрив сухожиль (див. розділ «Особливості застосування»), артрити, посилення ригідності м'язів як симптому myasthenia gravis (див. розділ «Особливості застосування»); частота невідома – рабдоміоліз.

Загальні розлади та реакції у місці введення*: часто – реакції у місці ін'єкції та інфузії; нечасто – погане самопочуття (переважно астенія чи стомлюваність), біль (включаючи біль у спині, грудній клітці, в ділянці тазу та в кінцівках), посилене потовиділення, тромбофлебіт у місці інфузії; рідко – набряк.

Лабораторні показники:

* Повідомлялося про рідкісні випадки тривалих (протягом місяців або років), що інвалідизують та потенційно незворотних серйозних побічних реакцій, що впливали на різні, іноді кілька систем організму та органів чуття (включаючи такі реакції як запалення сухожиль, розрив сухожиль, артралгія, біль у кінцівках) , порушення ходи, нейропатія, пов'язана з парестезією, депресія, стомлюваність, порушення пам'яті, розлади сну та порушення слуху, зору, смаку та нюху), у пацієнтів, які застосовували хінолони та фторхінолони незалежно від віку та наявних факторів ризику (див. розділ « Особливості застосування»).

** У пацієнтів, які отримували фторхінолони, повідомлялося про випадки аневризми та диссекції аорти, іноді ускладнених розривом (включаючи летальні випадки), та регургітацію/недостатність будь-якого з клапанів серця (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота розвитку наведених далі ефектів вище при внутрішньовенному шляху введення препарату з наступною або без пероральної терапії.

Часто: підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази.

Нечасто: шлуночкова тахіаритмія, артеріальна гіпотензія, набряк, асоційований із застосуванням антибіотика коліт (включаючи псевдомембранозний коліт, у поодиноких випадках асоційований з загрозливими для життя ускладненнями, див. розділ «Особливості застосування»), судомні напади, зокрема напади. Див. розділ «Особливості застосування», галюцинації, порушення функції нирок (включаючи збільшення рівня азоту сечовини крові та креатиніну), ниркова недостатність (див. розділ «Особливості застосування»).

У поодиноких випадках після лікування іншими фторхінолонами повідомлялося про побічні ефекти, які, ймовірно, можуть також виникнути під час лікування моксифлоксацином: підвищення внутрішньочерепного тиску (включаючи ідіопатичну внутрішньочерепну гіпертензію), гіпернатріємію, гіперкальціємію, гемолітичну анемію, реакцію фотосенсибілізації. .

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу мають важливе значення. Це дозволяє проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про всі випадки підозрюваних побічних реакцій та/або відсутність ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Термін придатності

1,5 року.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не нижче 15°С і не вище 25°С. Чи не заморожуйтеся. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Не можна вводити інфузійний розчин моксифлоксацину одночасно з іншими несумісними з ним розчинами, до яких належать: 10% розчин хлориду натрію; розчин хлориду натрію 20%; розчин гідрокарбонату натрію 4,2%; розчин гідрокарбонату натрію 84%.

Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими препаратами, за винятком зазначених у розділі «Особливі заходи безпеки».

Упаковка

По 250 мл у флаконі; по 1 флакону у пачці.

Категорія відпустки

За рецептом.

Виробник

ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Місцезнаходження виробника та адреса місця його діяльності.

Українa, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 13