Замовлення
Замовлення
Обране
Обране
star_on

Для лікування ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ:

Скоро тут зʼявляться потрібні товари для лікування

ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ

Втомилися від неприємних симптомів?

Цитомегаловірусна інфекція

Цитомегаловірусна інфекція або інклюзіонна цитомегалія – досить поширене захворювання, яке виникає під дією цитомегаловірусу людини. Проявлятися патологія може, як в легкій, практично безсимптомній формі, так і з ускладненнями, що призводять до поразок внутрішніх органів та нервової системи.

Причини розвитку захворювання

Причина розвитку цитомегаловірусної інфекції – потрапляння в організм і активізація цитомегаловірусу з сімейства герпесвірусів (герпесвірус людини 5 типу). У людини поширені три штами цього вірусу.

Перебіг захворювання частіше досить легкий, або ж людина є носієм вірусу, але ніяк цього не відчуває і не підозрює про це. Небезпеку цитомегаловірус представляє для людей з ослабленим імунітетом або таким, що формується.

При своєму розвитку в людському організмі цитомегаловірус здатний накопичуватися в клітинах сполучної тканини, фібробластах. Уражені вірусом фібробласти можуть набувати гігантських розмірів (що відбилося в назві захворювання) і є своєрідним депо, в якому накопичуються частинки збудника.

Цитомегаловірус може передаватися:

  • повітряно-краплинним шляхом,
  • при статевому акті,
  • при переливанні крові та пересадці органів,
  • від матері до плоду.

Цитомегаловірус, як і інші віруси герпесу, здатний тривалий час перебувати в організмі, ніяк не проявляючи себе і активізуватися в періоди, коли знижується імунітет. Передаватися вірус може як від хворого, так і від носія, у якого він існує в організмі безсимптомно. Якщо вірус передається від матері до дитини в період внутрішньоутробного розвитку, то в більшості випадків не викликає захворювання дитини.

Симптоми цитомегаловірусної інфекції

Симптоми зазвичай з'являються тільки через місяць-півтора після інфікування. Стан нагадує ГРВІ з його характерними симптомами:

  • ознобом,
  • підвищенням температури,
  • ломотою, болем у м'язах,
  • закладенням носа,
  • болем та дертям в горлі,
  • головними болями.

Також зазвичай збільшуються лімфовузли, частіше підщелепні. Нехарактерними для звичайної застуди або ГРВІ, але типовими для цитомегаловірусу є: тривале підвищення температури (місяць і більше), поява висипу на шкірі, яка схожа з висипом при краснусі.

Також цитомегаловірус може привести до розвитку гепатиту з проявами жовтяниці.

Хвороба може тривати трохи більше як тиждень або протягом декількох місяців.

Особливу небезпеку цитомегаловірус представляє людям з ВІЛ інфекцією. У них вірусом можуть вражатися легені, мозок, печінка, органи шлунково-кишкового тракту, простата у чоловіків, матка і яєчники у жінок, можуть виникати внутрішні кровотечі, втрата зору.

Діагностика цитомегаловірусної інфекції

Для того, щоб поставити діагноз «цитомегаловірус», необхідно провести ряд досліджень.

Можна здати аналіз слини, сперми, крові, сечі та за допомогою культурального посіву виділити вірус, якщо він є.

ІФА метод. Виявляє антитіла до цитомегаловірусної інфекції. Однак метод «не працює» при ВІЛ-інфікуванні.

ПЛР-діагностика дозволяє виявити ДНК цитомегаловірусу в крові та інших біологічних матеріалах.

Також можуть призначатися додаткові дослідження: УЗД черевної порожнини, гастроскопія, МРТ, КТ органів. Діагностичні методи підбираються індивідуально з урахуванням того, в яких органах активізувався вірус.

Лікування цитомегаловірусної інфекції

При звичайному нетяжкому перебігу захворювання проводити специфічне лікування не потрібне. В цьому випадку потрібно поводитися як при звичайній застуді: більше пити, не навантажуватися фізично, при необхідності застосовувати препарати, що усувають симптоматику.

Якщо перебіг захворювання досить жвавий, можуть призначатися інтерферони, противірусні препарати, людський імуноглобулін.

При гепатиті, енцефаліті, пневмонії та інших захворюваннях, якими ускладнився перебіг цитомегаловірусної інфекції, призначається специфічна терапія.

Підбирати лікування, визначати дозу препаратів та тривалість їх вживання обов'язково повинен лікар.